ІСТОРІЯ З ГІТАРОЮ - By Анюта Bust@mante
Пабло сидів у вагончику і ніжно перебирав струни новенької гітари, гроші на яку він збирав майже місяць. Звичайно, сім тисяч доларів були незначною сумою для його татка-мера і якби вони знадобилися Пабліто для чогось іншого, він би отримав їх без проблем. Але просити гроші на гітару було безглуздям, оскільки Бустаманте-старший був категорично проти синового хобі і не дав би на нього ані цента. Пабло купив її у одному з найдорожчих магазинів Буенос-Айреса і тепер не міг намилуватися. Коли він торкався струн, йому здавалося, що вони з гітарою стають одним цілим і світ навколо перестає існувати. Але усьому хорошому настає кінець, і вільний час Пабло теж закінчився, настала пора занять...
...У класі, як завжди, було гамірно, до Пабло підбігли Гідо й Томас.
- Старий, ти знаєш, що жаба Пілар розляпала матусі про те, що ми дістали відповіді, і та поміняла завдання на контрольну?!
- Чорт, вона що взагалі сказилася?! Стукачка! Так, хлопці, потрібно негайно щось вигадати. Ще мені одиниці за англійську не вистачало для повного щастя!
- Ну добре, не хвилюйся так, від контрольної вже ж нікуди не подінешся, ходімо до класу, - Томас був настроєний найбільш оптимістично.
- От бачиш, а якби не я, ти б певно досі зустрічався із цією жабою! Гідо, як завжди, не страждав від самокритики. Продзвенів дзвоник, і з понуреними головами хлопці пішли на власну смерть...
...Очікування Пабло виправдалися, і тепер він згорав від праведного гніву до директорської дочки. Я прибю цю жабу! - думав він.
Тим часом Маріса понуро брела коридором. Щось останнім часом все не клеїться, - думала вона. Мало того, що за хорошу поведінку пересадили на сусідню парту до директорової дочки, то ще й за контрольну отримала відмінно. Певно тепер всі подумають, що я директорська підлабузниця. Я, Маріса Піа Спіріто!!! Та не це були головні проблеми. Думки дівчини блукали навколо Пабло. Вона не любила цього таткового синочка. В ньому її дратувало майже все, але останнім часом Марі помітила, що все частіше ці блакитні очі ввижаються їй у сні, а його усмішка день і ніч стоїть перед очима. Волею-неволею Маріса ловила себе на тому що думає про Пабло і це дратувало дівчину ще більше. За цими думками вона й не помітила, як наткнулася на Пабліто, який теж був не дуже веселим.
- Дивися куди прешся, дурепо!!!
-
Мовчи вже,
придурку, ти
останнім
часом такий
нервовий, чи
не час тобі
звернутися
до психіатра?
- А чого б мені ним не бути, якщо такі проблеми з оцінками! У тебе ж за контрольну відмінно, певно без допомоги Пілар тут не обійшлося. Щось ви останнім часом стали такими подругами...
А от такої образи Маріса вже не стала терпіти! Вона вдарила Пабліто трохи понижче живота і втекла геть. Спіріто завжди вміла за себе постояти!
Божевільна! подумав той сповзаючи по стіні. Скажена психічка! Але...Але чому ж тоді вона притягує мене, немов магнітом? Чому?
Маріса тим
часом сиділа
у вагончику,
це було єдине
місце, де вона
могла побути
на самоті.
Сльози
котилися по
її щоках. Він
тільки і знає,
що ображає
мене. Дня не
було, щоб я не
почула від
нього компліменту.
Ідіот!
погляд
Маріси
наткнувся на
гітару. Але
він ще в мене
затанцює! Він
ще дізнається
хто така Маріса
Піаспіріто!.
Марі узяла
гітару і
потягла до
своєї кімнати.
Хай пошукає,
хай понервується,
розумник!...
Наступного
дня у кімнаті
Пабло коївся
скандал. Він
бігав по кімнаті
і трощив все,
що
потрапляло під
руку! Гідо з
Томасом
намагалися
заспокоїти
його, але
марно.
-
Гітара, моя
новесенька
гітара!!! Ну
куди вона
поділася?! Ну
чому на мою
голову
валяться одні
проблеми?!
-
Пабло
заспокойся, я
нарешті
випросив у
своєї старої
гроші на кросівки
Адідас, але
для тебе мені
нічого не
жаль, - Томас
простягав
Пабло
конверт з
грошима.
- Дякую, але не треба. Повинен я все таки сам навчитися вирішувати свої проблеми, Спіріто права, я татків синочок. Піду я в душ, треба освіжитися.
-
Тоді ми з Гідо
почекаємо на
тебе у кімнаті
відпочинку,
там зараз
класний
бойовик буде.
Ходімо, Каво!
А тим часом Марісу мучили докори сумління. А Бустаманте має рацію: я скажена істеричка, і все роблю не подумавши! Наче ж він мені нічого й не зробив, чого ж я так розізлилася? Вона взяла гітару і пішла до кімнати Пабло. Та тільки-но Марі хотіла покласти її на ліжко, як двері прочинилися й до кімнати зайшов Пабліто. Він був тільки-но з душу, замотаний рушником, з крапельками води на тілі...
- Я й не сумнівався, що без тебе тут не обійшлося!!! Ти хоч розумієш, що через твої дурні жарти я ледве з глузду не зїхав?! Пабло притиснув Марісу до стіни, перекриваючи шлях до відступу. Його розгнівані блакитні очі кидали блискавки. Маріса поглянула в них і ледве не втонула. У гніві Пабло був ще прекрасніший і втративши самоконтроль Марі бовкнула:
- Зараз повинен бути поцілунок!
- Що-о-о-о-о-о?!?!
- Ну дивися: ми в тебе у кімнаті наодинці, стоїмо обличчям до обличчя, ти дивишся мені в очі, а я тобі, отже за усіма правилами ми маємо поцілуватися.
- Ну..
Знаєш... Знаєш!!!
Знаєш, Спіріто...
Ти... Ти! Ти
абсолютно
права! Пабло
повалив Марі
на ліжко і їхні
вуста
злились у поцілунку.
- Старий, май совість, скільки можна чека... побачивши ситуацію в кімнаті, Гідо зрозумів, що вони з Томасом так і не дочекаються Пабло, тому зачинив двері. У нього там значно цікавіші справи, - мовив він Томасу.
- Еге ж, але я одного не розумію, здається Пабло раніше не мав великої любові до Маріси, - замислено відповів той.
- А я ж тобі казав, що вони будуть разом, я ж казав! Я знав! усе таки Гідо був напрочуд скромним хлопцем...